Спиронолактон Сандоз 50 мг N30 таблетки — Инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу


СПІРОНОЛАКТОН САНДОЗ
®

(SPIRONOLACTON SANDOZ
®)

Склад:

діюча речовина: спіронолактон;

1 таблетка містить 50 мг або 100 мг спіронолактону;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфат дигідрат, повідон K 25, натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарcька форма. Таблетки.

Основнi фiзико-хiмiчнi  властивостi: круглі, пласкі з обох боків  таблетки з гладенькими краями, білого кольору з рискою з одного боку.

                                                                                                                              

Фармакотерапевтична група.

Калійзберігаючі діуретики.

Код АТХ  C03D A01.

Фармакологiчнi властивості.

Фармакодинамiка.

Спіронолактон є конкурентним антагоністом альдостерону. Він впливає на дистальні канальці нирок.

Через блокаду альдостерону пригнічує затримку води та Na+ та сприяє утриманню K+, що не тільки підвищує екскрецію Na+ та Cl, та знижує екскрецію K+ з сечею, а й знижує екскрецію H+. У результаті цього сечогінний ефект має також гіпотензивну дію.

 Фармакокінетика

Абсорбція

Спіронолактон швидко абсорбується після перорального застосування приблизно на 73%. Абсорбція спіронолактону підвищується за умови прийому під час їди. Внаслідок цього концентрація основної речовини в сироватці крові підвищується на 50-100%

Розподіл

Зв’язування спіронолактону та канренону з білками плазми крові становить залежно від методу визначення 90% (метод рівноважного діалізу) або 98% (метод ультрафільтрації).

Метаболізм

Після перорального застосування спіронолактон має виражений ефект першого                   проходження та метаболізується переважно в печінці та нирках. Його основними                метаболітами є 7-α-тіоспіронолактон, канренон або канреноат, 7-α-тіометилспіронолактон або                                             6-β-гідрокси-7-α-тіометилспіронолактон. Порівнянно з вихідною речовиною три метаболіти, вказані вище, мають відносно низьку антимінералокортикоїдну дію 26,68 та 33% відповідно.

Після перорального застосування максимальна концентрація спіронолактону в плазмі крові досягається через 1-2 години, а максимальна концентрація його метаболітів – через 2-3 години.

При низьких дозах (50-200 мг) площа під кривою залежності «концентрація-час» канренону підвищується у лінійному співвідношенні з дозою, тоді як вищі дози призводять до нижчих концентрацій, ймовірніше, через ферментативне перетворення на метаболіти.

Рівноважна концентрація канренону знаходиться в межах 50-188 нг/мл і досягається приблизно через 3-8 днів після щоденного застосування спіронолактону. У пацієнтів з цирозом печінки та асцитами вона досягається лише через 14 днів.

Виведення з організму

Спіронолактон виводиться в основному з сечею та меншою мірою з жовчю. Співвідношення спіронолактону у незміненому вигляді є незначним. З сечею виводяться лише метаболіти, головним чином канренон та його глюкуроніду ефіру та 6-β-гідрокси-сульфоксид. Після застосування одноразової дози перорального спіронолактону з радіоактивною міткою 47-57% виводиться з сечею та 35-41% – з фекаліями протягом 6 днів.

Після перорального застосування спіронолактону період напіввиведення становить 1-2 години, тоді як метаболіти виводяться більш повільно. Термінальний період напіввиведення для канренону становить приблизно 20 годин, приблизно 3 для 7-α-тіометилуспіронолактону та приблизно 10 годин для 6-β-гідрокси-7-α-тіометилуспіронолактону.

Спіронолактон та його метаболіти проходить через плацентарний бар’єр. Канренон виводиться з грудним молоком.

Клінічні характеристики.

Показання.

—        Застійна серцева недостатність у пацієнтів, які не відповідають на лікування іншими діуретинами, або у разі необхідності потенціювання їх ефектів. 

—        Есенціальна артеріальна гіпертензія, головним чином у разі гіпокаліємії (зазвичай у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами).

—        Цироз печінки, що супроводжується набряками та/або асцитом.

—        Первинний гіперальдостеронізм.

—        Набряки, зумовлені нефротичним синдромом.

—        Гіпокаліємія, у разі неможливості отримання іншої терапії.

Препарат застосовують для профілактики гіпокаліємії у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди, у разі якщо  інші підходи розглядаються як недоцільні або невідповідні.

Протипоказання.

—          Гіперчутливість  до діючої речовини або будь-яких інших допоміжних речовин.

—          Застосовування в комбінації з мітотаном, оскільки він може блокувати дію мітотану. 

—          Анурія, гостра ниркова недостатність, виражене порушення азотовидільної функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації

—          Тяжка ниркова недостатність, що супроводжується олігурією або анурією                              (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв на 1,73 м2 поверхні тіла і/або креатинін сироватки                 крові вище 1,8 мг/дл).

—          Гіперкаліємія (показники рівня калію в крові > 5,0 ммоль/л)

—          Гіпонатріємія.

—          Хвороба Аддісона.

—          Гіповолемія або зневоднення.

—          Одночасне застосування еплеренону або інших калійзберігаючих діуретиків

—          Вагітність та годування груддю

—          Інгібітори АПФ або блокатори рецепторів AT1 у комбінації

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Слід уникати одночасного застосування спіронолактону та калієвмісних розчинів (наприклад калію хлориду), інгібіторів АПФ (наприклад каптоприлу, еналаприлу), гепарину та низькомолекулярного гепарину, антагоністів рецепторів ангіотензину-II (наприклад кандесартан, валсартан), блокаторів альдостерону або калійзберігаючих діуретиків (триамтерен, амілорид), що може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові та розвитку тяжкої, і, ймовірно, небезпечної для життя гіперкаліємії.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ, петльових діуретиків та спіронолактону може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності.

Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу (котримоксазолу) та спіронолактону може призвести до клінічно значущої гіперкаліємії.

Спіронолактон не можна застосовувати в комбінації з мітотаном, оскільки це може блокувати дію мітотану.

У разі додаткового прийому препаратів для зниження артеріального тиску може спостерігатись значне зниження тиску.

Інші діуретики: підвищений діурез та значне зниження артеріального тиску.

Холестирамін, хлорид амонію: підвищення ризику гіперкаліємії і гіперхлоремічного метаболічного ацидозу).

Імунодепресанти (такролімус і циклоспорин): підвищення ризику гіперкаліємії.

Трициклічні антидепресанти та антипсихотичні препарати можуть посилювати гіпотензивну дію Спіронолактону Сандоз®.

Антигіпертензивні препарати (особливо гангліоблокатори): може розвинутися надмірна гіпотензія. Таким чином, дозу антигіпертензивних препаратів можна зменшити при додаванні до терапевтичної схеми Спіронолактону Сандоз® з подальшим корегуванням у разі необхідності.

Алкоголь, барбітурати або наркотичні препарати можуть потенціювати ортостатичну гіпотензію, спричинену спіронолактоном.

Пресорні аміни (норадреналін): спіронолактон зменшує їх дію. Це слід враховувати при проведенні місцевої або загальної анестезії із застосуванням цих препаратів.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), зокрема ацетилсаліцилова кислота, індометацин та мефенамінова кислота: підвищення ризику гіперкаліємії із супутнім зниженням діуретичної, натрійуретичної і антигіпертензивної дії спіронолактону. У пацієнтів, у яких під час терапії спіронолактоном розвивається гіповолемія або зневоднення, сумісне застосування нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗЗ) може викликати гостру ниркову недостатність.