Програф 0.5 мг №50 капсулы - инструкция, описание, показания, противопоказания, состав, применение

Програф 0.5 мг №50 капсулы — Инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ПРОГРАФ
(PROGRAF^®)

Склад:

діюча речовина: такролімус; 1 капсула містить такролімусу 0,5 мг або 1 мг, або 5 мг;

допоміжні речовини: гідроксипропілметилцелюлоза, натрію кроскармелоза, лактоза, магнію стеарат, титану діоксид (Е 171), желатин, оксид заліза жовтий (для капсул 0,5 мг), оксид заліза червоний (для капсул 5 мг), натрію лаурилсульфат, вода очищена.

Лікарська форма. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Селективні імуносупресивні засоби. Код АТС L04A A05.

Клінічні характеристики.

Показання.

– Профілактика та лікування відторгнення при трансплантації наступних органів: трансплантація нирки, або печінки, або серця, або легенів, або підшлункової залози;

– профілактика та лікування відторгнення трансплантата та реакції «трансплантат проти хазяїна» при пересадженні кісткового мозку;

– міастенія (Myasthenia gravis);

– ревматоїдний артрит, що погано піддається загальноприйнятій терапії;

– вовчаковий нефрит (у випадку неефективності кортикостероїдів або наявності небажаних реакцій кортикостероїдів);

– рефрактерний (кортикостероїд-резистентний або кортикостероїд-залежний) активний виразковий коліт (середнього та важкого ступеня активності).

Протипоказання. Відома гіперчутливість до такролімусу (або інших макролідів) та до інших неактивних інгредієнтів препарату.

Спосіб застосування та дози. програф капсули застосовують у стаціонарних та амбулаторних умовах під контролем лікаря. Дозування препарату необхідно корегувати залежно від індивідуальних потреб пацієнта, враховуючи результати моніторингу рівнів препарату у крові.

програф капсули застосовують перорально. Якщо потрібно, вміст капсул можна розчинити у воді та вводити через назогастральний зонд.

Рекомендується розподілити добову пероральну дозу препарату на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Капсули слід приймати одразу ж після вилучення їх з блістерної упаковки. Капсули необхідно проковтнути, запиваючи рідиною (краще – водою).

Для досягнення максимальної абсорбції препарат слід приймати на порожній шлунок (натще) або як мінімум за 1 годину до або 2-3 години після приймання їжі.

Не відзначено помітного впливу їжі на абсорбцію препарату у пацієнтів з трансплантатом нирки.

Тривалість застосування препарату для лікування виразкового коліту зазвичай не перевищує 3 місяців.

Трансплантація печінки

Первинна імуносупресія – дорослі.

Пероральну терапію прографом необхідно розпочинати з дозування 0,1-0,2 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Застосування препарату слід розпочинати приблизно через 12 годин після завершення операції.

Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію.

Первинна імуносупресія – діти.

Початкову дозу препарату для перорального застосування 0,3 мг/кг/добу слід розподілити на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Якщо клінічний стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію.

Підтримуюча терапія – дорослі та діти.

Під час підтримуючої терапії дозування прографу, як правило, знижується. У деяких випадках можливо відмінити препарати супутньої імуносупресивної терапії, залишивши програф у якості монотерапії. Покращання стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику такролімусу, тому виникає потреба у корекції дози препарату.

Лікування відторгнення – дорослі та діти.

Для лікування епізодів відторгнення необхідне застосування більш високих доз прографу разом із додатковою кортикостероїдною терапією та короткими курсами введення моно/поліклональних антитіл. Якщо відзначаються ознаки токсичності, може виникнути необхідність у зниженні дози прографу.

При переведенні пацієнтів на терапію ПРОГРАФом рекомендуються ті самі початкові дози, як і при первинній імуносупресії. (При переведенні пацієнтів з терапії циклоспорином на ПРОГРАФ див. інформацію у розділі «Особливості застосування»: коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів; перехід з терапії циклоспорином).

Трансплантація нирки

Первинна імуносупресія – дорослі.

Пероральну терапію прографом необхідно розпочинати з дозування 0,2-0,3 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Терапію препаратом слід розпочинати протягом 24 годин після завершення операції.

Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію.

Первинна імуносупресія – діти.

Пероральну терапію прографом необхідно розпочинати з дозування 0,3 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері). Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію.

Підтримуюча терапія – дорослі та діти.

Під час підтримуючої терапії дозування прографу знижуються. У деяких випадках можливо відмінити препарати супутньої імуносупресивної терапії, залишивши програф у якості базового компонента подвійної терапії. Покращення стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику такролімусу, тому виникає потреба у корекції дози препарату.

Лікування реакції відторгнення – дорослі та діти.

Трансплантація серця

Первинна імуносупресія – дорослі.

ПРОГРАФ можна застосовувати разом з індукцією антитілами (з урахуванням відкладеного початку терапії ПРОГРАФом) або без призначення антитіл у клінічно стабільних хворих.

Після індукції антитілами пероральну терапію ПРОГРАФом необхідно розпочинати з дозування 0,075 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийми (наприклад, зранку та ввечері). Застосування препарату слід розпочинати протягом 5 діб після завершення операції, як тільки стабілізується клінічний стан хворого. Якщо стан пацієнта не дозволяє приймати препарат внутрішньо, проводять внутрішньовенну терапію.

Існує опублікований альтернативний підхід, при якому пероральний прийом такролімусу розпочинається протягом 12 годин після трансплантації. Цей підхід призначений для пацієнтів без ознак порушень функції внутрішніх органів (наприклад, нирки). У цьому випадку такролімус у початковій дозі 2-4 мг/добу комбінується з мікофенолату мофетилом та кортикостероїдами або сиролімусом та кортикостероїдами.

Первинна імуносупресія – діти.

Після трансплантації серця у дітей первинну імуносупресію ПРОГРАФом можна проводити як разом з індукцією антитілами, так і самостійно.

У випадках, коли індукція антитілами не проводиться, ПРОГРАФ вводиться внутрішньовенно інфузійно протягом 24 годин до досягнення концентрації такролімусу у нерозведеній крові 15-25 нг/мл. При першій же клінічній можливості необхідно перевести пацієнта на пероральний прийом препарату у початковій дозі 0,30 мг/кг/добу, яку призначають через 8 — 12 годин після закінчення внутрішньовенної інфузії.

Після індукції антитілами пероральну терапію ПРОГРАФом необхідно розпочинати з дозування 0,1-0,3 мг/кг/добу, розподіливши цю дозу на два прийоми (наприклад, зранку та ввечері).

Підтримуюча терапія – дорослі та діти.

Під час підтримуючої терапії дози прографу зменшуються. Покращення стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику такролімусу, тому виникає потреба у корекції дози препарату.

Лікування відторгнення – дорослі та діти.

Для лікування епізодів відторгнення необхідно застосування більш високих доз прографу разом із додатковою кортикостероїдною терапією та короткими курсами введення моно/поліклональних антитіл.

При переведенні дорослих пацієнтів на терапію ПРОГРАФом початкову дозу препарату 0,15 мг/кг/добу слід розподілити на два прийми (наприклад, зранку та ввечері).

При переведенні дітей на терапію ПРОГРАФом початкову дозу препарату 0,2 — 0,3 мг/кг/добу слід розподілити на два прийми (наприклад, зранку та ввечері).

Інформація щодо переведення пацієнтів із терапії циклоспорином на ПРОГРАФ викладена у розділах «Особливості застосування»: коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів; перехід з терапії циклоспорином.

Трансплантація легені

Первинна імуносупресія.

Зазвичай ПРОГРАФ призначають перорально у початковій дозі 0,05-0,15 мг/кг 2 рази на день.

Лікування відторгнення.

Для лікування відторгнення трансплантату ПРОГРАФ призначають перорально у початковій дозі 0,075-0,15 мг/кг 2 рази на день.

Підтримуюча терапія.

У ході підтримуючої терапії дози ПРОГРАФазазвичай знижують до досягнення мінімально ефективної підтримуючої дози. Дозу можна корегувати залежно від симптомів пацієнта. Поліпшення стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику такролімусу; при цьому виникне потреба у корекції дози препарату.

Трансплантація підшлункової залози

Первинна імуносупресія та лікування реакції відторгнення.

Зазвичай ПРОГРАФ призначають перорально у початковій дозі 0,15 мг/кг 2 рази на день.

Підтримуюча терапія.

У ході підтримуючої терапії дози ПРОГРАФазазвичай знижують до досягнення мінімально ефективної підтримуючої дози. Дозу мона корегувати залежності від симптомів пацієнта. Поліпшення стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику такролімусу; при цьому виникне потреба у корекції дози препарату.

Рекомендації з моніторингу терапевтичної концентрації такролімусу у крові при трансплантації

Абсорбція такролімусу при пероральному застосуванні непостійна і розрізняється у пацієнтів. Тому необхідно проводити моніторинг концентрації такролімусу у крові залежно від стану пацієнта та корегувати дозу препарату для запобігання розвитку небажаних реакцій, пов’язаних з надлишковими концентраціями такролімусу у крові, а також відторгнення трансплантата через недостатню концентрацію такролімусу. Особливо частий моніторинг концентрації такролімусу у крові рекомендується здійснювати безпосередньо після трансплантації або після початку лікування препаратом.

Якщо протягом тривалого часу контрольні (мінімальні) концентрації препарату у крові перевищують 20 нг/мл, то підвищується ризик розвитку небажаних реакцій.

Трансплантація кісткового мозку

Первинна імуносупресія.

Зазвичай ПРОГРАФ призначають перорально у початковій дозі 0,06 мг/кг 2 рази на день за день до трансплантації. У початковій стадії трансплантації такролімус призначають в дозі 0,06 мг/кг 2 рази на день, а потім дозу поступово знижують.

Лікування відторгнення.

Для лікування реакції «трансплантат проти хазяїна», звичайна доза ПРОГРАФА складає 0,15 мг/кг 2 рази на день.

Підтримуюча терапія.

У ході підтримуючої терапії дози ПРОГРАФазвичайно знижують до досягнення мінімально ефективної підтримуючої дози. Доза може коректуватися в залежності від симптомів у пацієнта. Поліпшення стану пацієнта після трансплантації може змінити фармакокінетику такролімуса; при цьому виникне потреба в корекції дози препарату.

Рекомендації з моніторингу терапевтичної концентрації такролімуса в крові при трансплантації кісткового мозку.

Після трансплантації кісткового мозку при низької концентрації такролімусу у крові розвивається реакція «трансплантат проти хазяїна». У такому випадку концентрацію препарату в крові варто підтримувати в межах 10-20 нг/мл.

При високих концентраціях такролімусу в крові можливе порушення ниркової функції. Щоб уникнути ниркової дисфункції варто підтримувати концентрацію такролімусу в крові (визначається приблизно через 12 годин після прийому препарату) нижче 20 нг/мл або на мінімально достатньому рівні. Якщо протягом тривалого часу контрольні (мінімальні) концентрації препарату в крові перевищують 20 нг/мл, підвищується ризик розвитку небажаних реакцій. Крім того, якщо рівні креатинину збільшилися на 25 % або більше від вихідних значень (до пересадження кісткового мозку) прийняти необхідні міри, наприклад, зниження дози препарату на 25 % або більше, слід повне скасування препарату.

Міастенія (Myasthenia gravis)

Дорослим пацієнтам ПРОГРАФ призначають перорально у дозі 3 мг 1 раз у день після вечері. У разі потреби варто корегувати дозу. При досить високій ефективності препарату рекомендується знижувати його дозу до досягнення мінімального необхідного для збереження ефекту значення.

Рекомендації з моніторингу терапевтичної концентрації такролімусу в крові при міастенії (Myasthenia gravis)

Для запобігання небажаних реакцій у пацієнтів з міастенією (Myasthenia gravis) рекомендується щомісячне моніторування концентрації препарату в крові (приблизно через 12 годин після прийому) протягом 3 місяців після початку терапії такролімусом, а потім періодично.

Ревматоїдний артрит

Дорослим пацієнтам такролімус, як правило, призначають перорально у дозі 3 мг 1 раз на день після вечері. Лікування пацієнтів літнього віку, хворих на ревматоїдний артрит, варто розпочинати з дози такролімусу 1,5 мг 1 раз у день протягом 4 тижнів, а після підтвердження безпеки терапії при недостатньому ефекті рекомендується збільшити дозу до 3 мг (максимально) 1 раз у день.

Рекомендації з моніторингу терапевтичної концентрації такролімусу у крові при ревматоїдному артриті

Для профілактики небажаних реакцій під час збільшення дози рекомендується робити моніторинг концентрацію препарату в крові (через 12 годин після прийому) і корегувати дозу на підставі результатів моніторингу.

Вовчаковий нефрит

Дорослим пацієнтам такролімус, як правило, призначають перорально у дозі 3 мг 1 раз на день після вечері. У разі потреби варто корегувати дозу. Якщо даний препарат не поліпшує клінічні прояви нефриту, такі як протеїнурія, імунологічні показники після 2 місяців безперервного лікування, то прийом препарату варто припинити або перевести пацієнта на інший препарат. При досить високій ефективності рекомендується знижувати дозу препарату до досягнення мінімального необхідного для збереження ефекту значення.

Рекомендації з моніторингу терапевтичної концентрації такролімусу у крові при вовчаковому нефриті

Для попередження небажаних реакцій у пацієнтів з вовчаковим нефритом рекомендується щомісячно проводити моніторинг концентрації препарату в крові (приблизно через 12 годин після прийому) протягом 3 місяців після початку терапії такролімусом, а потім періодично.

Виразковий коліт

Рекомендації з дозування і моніторингу терапевтичної концентрації такролімуса в крові при виразковому коліті

Через те, що на ранніх стадіях лікування виразкового коліту потрібне часте визначення мінімальних концентрацій такролімусу у крові, даний препарат рекомендується застосовувати у стаціонарних або подібних умовах.

Дорослим пацієнтам такролімус зазвичай призначають у початковій дозі 0,025 мг/кг перорально 2 рази на день після сніданку та обіду. У наступні 2 тижні дозу варто корегувати, визначаючи мінімальні концентрації такролімусу у крові, поки не будуть досягнуті цільові мінімальні концентрації 10-15 нг/мл. Після двотижневого періоду необхідно підібрати дозу, що дозволяє підтримувати цільові мінімальні концентрації в крові 5-10 нг/мл. Тривалість застосування препарату для лікування виразкового коліту зазвичай не перевищує 3 місяців.

Дозу препарату варто ретельно корегувати відповідно до наступних рекомендацій:

1) у перші 2 тижні з моменту прийому першої дози:

· перша корекція дози виконується залежно від значень контрольних (мінімальних) концентрацій такролімусу у крові, отриманих через 12 і 24 години після прийому першої дози;

· залежно від значень контрольних (мінімальних) концентрацій такролімусу, отриманих у результаті двох вимірів, виконаних, принаймні, через 2 дні після першої корекції дози, виконується друга корекція дози;

· залежно від значення контрольної (мінімальної) концентрації такролімусу у крові при однократному вимірі, виконаному, принаймні, через 1,5 дня після другої корекції дози, здійснюється третя корекція дози на 2 тижні;

2) після перших 2-х тижнів:

· з метою подальшої корекції дози приблизно через 1 тиждень після третьої корекції дози на 2 тижні слід виконати визначення контрольної (мінімальної) концентрації такролімусу у крові. Після 4 тижнів терапії рекомендується регулярно визначати мінімальні концентрації препарату у крові, наприклад, кожного 4-го тижня.

Концентрацію такролімуса в крові з метою наступної корекції дози необхідно визначати при однакових умовах, пов’язаних із прийомом їжі (після їжі або натще).

Для лікування виразкового коліту такролімус необхідно застосовувати тільки у капсулах.

Корегування дози слід здійснювати шляхом збільшення або зменшення дози на 0,5 мг.

Якщо двотижневе лікування цим препаратом не дає поліпшення плину виразкового коліту, то лікування варто припинити.

Тривалість застосування даного препарату для лікування виразкового коліту зазвичай не має перевищувати 3 місяців.

Рекомендовані дозування після алотрансплантації інших органів

Рекомендації щодо дозування ПРОГРАФу для пацієнтів після алотрансплантації кишки основані на даних окремих проспективних клінічних дослідженнях. Для пацієнтів після алотрансплантації кишки початкова доза становить 0,3 мг/кг/добу.

Побічні реакції.

У зв’язку з особливостями основного захворювання і великою кількістю лікарських препаратів, що застосовуються одночасно після трансплантації, профіль небажаних явищ імунодепресантів точно встановити складно.

Багато з небажаних явищ, наведених нижче, оборотні і/або зменшуються при зниженні дози. У рамках кожної групи небажані явища наведені у порядку зменшення ускладнень. Небажані явища, класифіковані за органами і системами, наведені нижче за частотою виявлення: дуже часті (> 1/10), часті (від > 1/100 до > 1/1000 до 1/100), рідкі (від > 1/10 000 до

Судинна система.

Дуже часті: артеріальна гіпертензія;

часті: кровотеча, тромбоемболічні та ішемічні ускладнення, порушення периферичного кровообігу, артеріальна гіпотензія;

нечасті: інфаркт, тромбоз глибоких вен кінцівок, шок.

Серце.

Часті: ішемічні коронарні розлади, тахікардія;

нечасті: шлуночкові аритмії і зупинка серця, серцева недостатність, кардіоміопатії, гіпертрофія шлуночків, суправентрикулярні аритмії, прискорене серцебиття, аномальні показники ЕКГ, порушення ритму і частоти серцевих скорочень та пульсу, перикардит;

рідкі: перикардіальний випіт;

дуже рідкі: аномальні показники ехокардіограми.

Шлунково-кишкові розлади.

Дуже часті: діарея, нудота;

часті: запальні захворювання шлунково-кишкового тракту, шлунково-кишкові виразки і прориви, шлунково-кишкові кровотечі, стоматит і виразка слизової оболонки ротової порожнини, асцит, блювання, шлунково-кишковий і абдомінальний біль, диспепсія, запори, метеоризм, відчуття здуття і розпирання в животі, рідкі випорожнення, симптоми порушень з боку шлунково-кишкового тракту;

нечасті: паралітична кишкова непрохідність (паралітичний ілеус), перитоніт, гострий і хронічний панкреатит, підвищення рівня амілази в крові, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, порушення евакуаторної функції шлунка;

рідкі: часткова непрохідність (субілеус), панкреатичні псевдокісти.

Гепатобіліарна система.

Часті: підвищення рівня печінкових ферментів, порушення функції печінки, жовчокам’яна хвороба і жовтяниця, ураження клітин печінки і гепатит, холангіт;

рідкі: тромбоз печінкової артерії, облітеруючий ендофлебіт печінкових вен;

дуже рідкі: печінкова недостатність, стеноз жовчних протоків.

Кров і лімфатична система.

Дуже часті: лейкоцитоз;

часті: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, відхилення у показниках аналізу еритроцитів;

нечасті: коагулопатії, відхилення у показниках коагулограми, панцитопенія, нейтропенія;

рідкі: тромботична тромбоцитопенічна пурпура, гіпопротромбінемія;

невідомі: міастенічний криз; інтерстиціальна пневмонія.

Сечовивідна система.

Дуже часті: порушення ниркової функції, підвищення концентрації креатиніну, pN-мікроглобуліну, підвищення N-ацетил-бета-D-глюкозамінидази в сечі, протеїнурія;

часті: ниркова недостатність, гостра ниркова недостатність, олігурія, гострий канальцевий некроз, токсична нефропатія, сечовий синдром, розлади з боку сечового міхура та уретри;

нечасті: анурія, гемолітичний уремічний синдром;

рідкі: нефротичний синдром;

дуже рідкі: нефропатія, геморагічний цистит.

Метаболізм і обмін речовин.

Дуже часті: гіперглікемія, цукровий діабет, підвищення рівня глікозильованого гемоглобіну, гіперкаліємія, гіперурикемія, гіпомагніємія;

часті: гіпомагніємія, гіпофосфатемія, гіпокаліємія, гіпокальціємія, глюкозурія, гіпонатріємія, гіперволемія, гіперурикемія, зниження апетиту, анорексія, метаболічний ацидоз, гіперліпідемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, електролітні порушення;

нечасті: зневоднення, гіпопротеїнемія, гіперфосфатемія, гіпоглікемія.

Кістково-м’язова система і сполучна тканина.

Часті: артралгія, м’язові судоми, біль у кінцівках, біль у спині;

нечасті: розлади з боку суглобів.

Нервова система.

Дуже часті: тремор, головний біль;

часті: напади, порушення свідомості, парестезії і дизестезії, периферичні невропатії, запаморочення, порушення писання, розлади нервової системи;

нечасті: кома, крововиливи у центральній нервовій системі і порушення мозкового кровообігу, параліч і парез, енцефалопатія, порушення мовлення і артикуляції, амнезія;

рідкі: підвищення м’язового тонусу;

дуже рідкі: міастенія.

Дихальна система і середостіння.

Дуже часті: назофарингіт;

часті: задишка, легеневі паренхіматозні розлади, плевральний випіт, фарингіт, кашель, закладеність носа, риніт;

нечасті: дихальна недостатність, розлади з боку дихальних шляхів, астма;

рідкі: гострий респіраторний дистрес-синдром.

Шкіра і підшкірна клітковина.

Часті: свербіж, висип, алопеція, акне, гіпергідроз;

нечасті: дерматит, фотосенсибілізація;

рідкі: токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла);

дуже рідкі: синдром Стівенса-Джонсона.

Загальні розлади та ускладнення.

Часті: астенія, гарячкові стани, набряки, біль і дискомфорт, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, збільшення маси тіла, порушення терморегуляції;

нечасті: поліорганна недостатність, грипоподібний синдром, порушення сприймання температури навколишнього середовища, відчуття стиснення у грудях, відчуття тривоги, погіршення самопочуття, підвищення рівня лактатдегідрогенази в крові, зменшення маси тіла;

рідкі: спрага, втрата рівноваги (падіння), відчуття стиснення у грудній клітці, утруднення руху;

дуже рідкі: збільшення маси жирової тканини.

Доброякісні, злоякісні і неідентифіковані новоутворення.

Нечасті/часті: лімфома або інші злоякісні пухлини;

пацієнти, які отримують імуносупресивну терапію, мають більш високий ризик утворення злоякісних пухлин; при застосуванні такролімусу відзначено виникнення як доброякісних, так і злоякісних новоутворень, у тому числі вірус Епштейн-Барр (EBV) – асоційованих лімфопроліферативних захворювань і раку шкіри.

Імунна система (алергічні реакції).

У пацієнтів, ЯКІ приймали такролімус, спостерігалися алергічні та анафілактичні реакції (викладено У розділі «Особливості застосування»).

Імунна система (інфекції та інвазії).

Часті: інфекції;

на фоні терапії такролімусом, як і іншими імунодепресантами, підвищується ризик локальних і генералізованих інфекційних захворювань (вірусних, бактеріальних, грибкових, протозойних). Може погіршитися перебіг раніше діагностованих інфекційних захворювань.

Випадки нефропатії, асоційованої з ВК-вірусом, а також прогресуючої мультифокальної лейкоенцефалопатії (ПМЛ), асоційованої з JC-вірусом, спостерігались на фоні імуносупресивної терапії, включаючи терапію Прографом.

Ендокринна система.

рідкі: гірсутизм.

Орган зору.

часті: нечіткість зору, фотофобія, захворювання очей;

нечасті: катаракта;

рідкі: сліпота.

Орган слуху і рівноваги.

Часті: шум у вухах;

нечасті: зниження слуху;

рідкі: нейросенсорна глухота;

дуже рідкі: порушення слуху.

Травми, отруєння, ускладнення процедур.

Часті: первинна дисфункція трансплантата.

Репродуктивна система і молочні залози.

Нечасті: дисменорея і маткова кровотеча.

Психічна сфера.

Дуже часті: безсоння;

часті: тривожність, сплутаність свідомості і дезорієнтація, депресія, пригнічений настрій, емоційні розлади, нічні кошмари, галюцинації, психічні розлади;

нечасті: психотичні розлади.

Діти. Для досягнення подібних рівнів препарату в крові дітям, як правило, потрібні дозування в 1,5-2 рази вищі, ніж дорослим.

Безпека препарату для дітей з низькою масою тіла при народженні, немовлят та дітей, яких годують груддю, не встановлена для трансплантації нирки та трансплантації кісткового мозку (недостатньо клінічного досвіду).

Безпека препарату для дітей не встановлена для трансплантації серця, легенів, підшлункової залози, а також для міастенії (Myasthenia gravis), ревматоїдного артриту, вовчакового нефриту та виразкового коліту (недостатньо клінічного досвіду щодо трансплантації серця, легенів та підшлункової залози і відсутність клінічних даних щодо застосування при міастенії, ревматоїдному артриті, вовчаковому нефриті тавиразковому коліті).

Особливості застосування.

Коригування дози препарату в особливих популяціях пацієнтів.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнтам з порушеннями функції печінки препарат варто призначати з особливою обережністю у зв’язку з потенційним зниженням метаболізму препарату і збільшенням концентрації такролімусу у крові.

У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю може виникнути необхідність у зменшенні дози для того, щоб підтримати мінімальний рівень препарату в рамках градацій, що рекомендуються.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки фармакокінетика такролімусу не змінюється залежно від функції нирок, корегування дози не потрібно. Однак у зв’язку з наявністю у такролімусу нефротоксичної дії рекомендується ретельно контролювати функцію нирок (у тому числі концентрацію креатиніну в сироватці крові, кліренс креатиніну та рівень діурезу).

Застосування людям літнього віку. Через те, що у пацієнтів літнього віку знижена ниркова та печінкова функція, а також функція імунної та інших систем, призначати препарат цій категорії пацієнтів слід з особливою старанністю та обережністю, регулярно проводячи моніторинг стану пацієнта. У пацієнтів літнього віку з ревматоїдним артритом лікування варто розпочинати з низьких доз (1,5 мг 1 раз на день).

Перехід з терапії циклоспорином. Супутнє застосування циклоспорину та прографу може збільшити період напіввиведення циклоспорину та підсилити токсичні ефекти. Тому необхідно дотримуватись обережності при переведенні пацієнтів з циклоспорину на терапію прографом. Лікування прографом слід розпочинати після оцінки концентрацій циклоспорину у крові хворого та клінічного стану пацієнта. Приймання препарату слід відкласти при наявності підвищених рівнів циклоспорину у крові хворого. На практиці лікування прографом розпочиналось через 12—24 години після припинення прийому циклоспорину. Після переведення пацієнта необхідно продовжувати моніторинг рівнів циклоспорину у крові хворого у зв’язку з можливістю порушення у кліренсі циклоспорину.

Рекомендації щодо досягнення необхідного рівня концентрації препарату у нерозведеній крові.

Вибір дозування препарату має базуватися на результатах клінічної оцінки процесу відторгнення та перенесення препарату кожним пацієнтом індивідуально. З метою оптимізації дозування препарату використовується визначення концентрації такролімусу у нерозведеній крові за допомогою імунних методів, включаючи напівавтоматичний імуноферментний аналіз на мікрочастинках (МІФА). Порівняння даних щодо концентрації такролімусу в крові, які опубліковані в літературі, з індивідуальними клінічними показниками необхідно проводити з обережністю і на підставі знань та розуміння методу оцінки, що застосовувався.

У ранньому періоді після операції слід контролювати мінімальні рівні такролімусу у нерозведеній крові. При пероральному застосуванні для визначення мінімальних рівнів препарату в крові необхідно отримати зразки крові через 12 годин після його приймання, безпосередньо до застосування наступної дози. Частота моніторингу рівня препарату у крові має залежати від клінічних потреб. Оскільки програф є препаратом з низьким рівнем кліренсу, корегування режиму дозування може зайняти кілька днів до того моменту, коли зміни рівнів препарату у крові стануть очевидними. Мінімальні рівні препарату в крові слід контролювати приблизно 2 рази на тиждень протягом раннього посттрансплантаційного періоду, та потім періодично під час підтримуючої терапії. Також необхідно контролювати мінімальні рівні такролімусу у крові після зміни дозування препарату, зміни імуносупресивного режиму або після сумісного застосування з препаратами, які можуть вплинути на концентрації такролімусу у нерозведеній крові.

Результати аналізу клінічних випробувань дають змогу припустити, що можна успішно проводити лікування більшості пацієнтів, якщо мінімальні рівні такролімусу в крові підтримуються нижче 20 нг/мл. Інтерпретуючи дані щодо концентрації препарату у нерозведеній крові, важливо оцінювати клінічний стан пацієнта.

У клінічній практиці протягом раннього періоду після проведення трансплантації мінімальні рівні препарату у нерозведеній крові зазвичай коливались у межах 5-20 нг/мл після трансплантації печінки та 10 — 20 нг/мл після трансплантації нирки і серця. Надалі, під час підтримуючої терапії після трансплантації печінки, нирки і серця концентрації препарату в крові варіюють від 5 до 15 нг/мл.

У початковий посттрансплантаційний період слід проводити регулярний моніторинг наступних параметрів: артеріальний тиск, ЕКГ, неврологічний статус і стан зору, рівень глікемії натще, концентрація електролітів (особливо калію), показники печінкової і ниркової функції, гематологічні показники, коагулограма, рівень протеїнемії. При наявності клінічно значимих змін необхідна корекція імуносупресивної терапії.

Недопустимо без обґрунтування переводити пацієнтів з однієї лікарської форми такролімусу (стандартної або пролонгованої) на іншу. Безконтрольне або ненавмисне переведення може призвести до появи побічних ефектів та до серйозних небажаних явищ аж до відторгнення трансплантата. Пацієнта слід вести на одній з лікарських форм такролімусу з відповідним режимом дозування; будь-які зміни слід здійснювати тільки під контролем досвідчених трансплантологів.

При застосуванні ПРОГРАФа слід уникати призначення рослинних препаратів, що містять звіробій (Hypericum perforatum), а також інших рослинних засобів, що можуть викликати зниження (зміну) концентрації такролімусу у крові і вплинути на клінічний ефект ПРОГРАФа.

При діареї рівні такролімусу в крові можуть значно змінюватися; з появою діареї потрібен ретельний моніторинг концентрацій такролімусу в крові.

Слід уникати одночасного застосування
циклоспорину і такролімусу,