Берлиприл 20 мг №30 таблетки — Инструкция по применению
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
БЕРЛІПРИЛ 20
BERLIPRIL 20
Склад:
діюча речовина:
Берліприл 20: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 20 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат легкий, натрію крохмальгліколят (тип А), желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172): червоний (Берліприл 20).
Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, монокомпонентні. Код АТХ С09А А02.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізично-хімічні властивості:
Берліприл 20: злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями та насічкою для поділу з одного боку, блідо-червонуватого кольору.
Таблетки можна розділити на рівні половини.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Берліприл (еналаприлу малеат) – це сіль малеїнової кислоти еналаприлу, що є похідним двох амінокислот, L-аланіну та L-проліну.
Механізм дії. Ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) являється пептидилдипетидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, що виявляє вазонстрикторну дію. Після всмоктування, еналаприл піддається гідролізу з утворенням еналаприлату, який пригнічує АПФ. В результаті такого пригнічення АПФ концентрація ангіотензину II в плазмі крові зменшується, що в свою чергу призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові (в наслідок блокування механізму негативного зворотного зв’язку вивільнення реніну), та до зменшення секреції альдостерону.
Структура АПФ є ідентичною структурі кінази II. Таким чином, Берліприлâ може також блокувати розпад брадикініну, пептиду, що є потужним вазодилататором. Проте, роль, яку відіграє даний ефект у терапевтичній дії препарату, залишається невивченою.
Механізм антигіпертензивної дії препарату Берліприлâ, в першу чергу, пов’язаний з пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Але Берліприлâ знижує тиск навіть у пацієнтів з низькореніновою формою гіпертензії.
Застосування Берліприлуâ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить зниження артеріального тиску і в горизонтальному, і в вертикальному положенні, без значного підвищення частоти серцевих скорочень.
В рідких випадках виникає симптоматична ортостатична гіпотензія. У деяких пацієнтів оптимальне зниження артеріального тиску виникає лише через кілька тижнів терапії. Різке припинення терапії Берліприломâ не пов’язано з різким підвищенням артеріального тиску.
Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай настає через 2-4 години після перорального застосування індивідуальної дози еналаприлу. Антигіпертензивну дію, як правило, відмічають вже через 1 годину після застосування, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози. Однак, при рекомендованих дозах антигіпертензивна та гемодинамічна дія триває щонайменше протягом 24 годин.
Дослідження гемодинаміки у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію довели, що зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням периферичного опору в артеріях та збільшенням хвилинного об’єму крові, але частота серцевих скорочень майже не змінювалася. Після застосування Берліприлуâ кровообіг у нирках збільшувався; ступінь клубочкової фільтрації залишався незмінним. Ознаки затримки солей та рідини не спостерігалися. Проте у пацієнтів, у яких швидкість клубочкової фільтрації до початку терапії була низькою, цей показник, як правило, підвищувався.
У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів з діабетом і без нього, а також із захворюваннями нирок після прийому еналаприлу мaлeaту спостерігалося зменшення альбумінурії, а також зменшення виведення із сечею IgG та загального білка.
При одночасному застосуванні діуретичних засобів групи тіазидів антигіпертензивна дія Берліприлуâ має адитивний характер. Берліприлâ може попереджувати або зменшувати прояви гіпокаліємії, індукованої тіазидом.
У пацієнтів із серцевою недостатністю, що приймають препарати групи серцевих глікозидів та діуретичні засоби, після перорального або внутрішньовенного застосування Берліприлуâ спостерігалося зменшення периферичного опору та зниження артеріального тиску. Хвилинний обсяг крові збільшувався, тоді як частота серцевих скорочень (яка у пацієнтів із серцевою недостатністю зазвичай підвищена) навпаки зменшувалася. Так само знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Переносимість фізичного навантаження та ступінь серцевої недостатності, визначені за критеріями Нью-Йоркської Асоціації кардіологів, покращилися. При тривалому лікуванні ці ефекти зберігаються.
У пацієнтів із серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості еналаприл уповільнював прогресування дилатації/ збільшення серця та серцевої недостатності, визначених за зменшенням кінцевого діастолічного та систолічного обсягів у лівому шлуночку та за збільшенням фракції викиду.
У багатоцентровому, рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD, дослідження профілактики) вивчали популяцію пацієнтів з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду
9-30%; p
У багатоцентровому, рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD, терапевтичне дослідження) вивчали популяцію пацієнтів з клінічними проявами застійної серцевої недостатності внаслідок систолічної дисфункції (фракція викиду
(736 пацієнтів у групі плацебо та 613 — в групі еналаприлу; зниження ризику: 26%; 95% ДІ, 18-34%; p
У двох масштабних рандомізованих, контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone and in combination with Ramipril Global Endpoint Trial/ Поточне міжнародне дослідження застосування телмісартану окремо та в комбінації з раміприлом) та VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes/ Дослідження лікування діабетичної нефропатії)) вивчалося застосування інгібітору АПФ в комбінації з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ.
Дослідження ONTARGET проводилося серед пацієнтів, що мали серцево-судинне або церебро-васкулярне захворювання в анамнезі, або цукровий діабет 2-го типу, що супроводжувалося ознаками пошкодження органів-мішеней. В дослідженні VA NEPHRON-D участь брали пацієнти з цукровим діабетом 2-го типу та діабетичною нефропатією. В ході цих досліджень не було встановлено сприятливого ефекту щодо результатів ниркових та/або серцево-судинних порушень та зниження смертності, тоді як спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкалімії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії порівняно із монотерапією. Враховуючи схожі фармакодинамічні властивості, ці результати також стосуються й до інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.
Саме тому пацієнтам з діабетичною нефропатією не слід одночасно призначати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II.
Метою дослідження ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints/ Застосування аліскірену при діабеті 2-го типу, з використанням серцево-ниркових кінцевих точкок) було визначити переваги застосування аліскірену порівняно зі стандартною терапією інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II для пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу та хронічною хворобою нирок або серцево-судинним захворюванням, або обома одночасно. Дослідження було достроково припинено через підвищений ризик виникнення небажаних явищ. Смерть з причини серцево-судинного захворювання та інсульт частіше виникали у групі аліскірену, ніж в групі плацебо, а також серйозні небажані явища, що є предметом дослідження (гіперкаліємія, гіпотензія та ниркова дисфункція).
Діти
Існують деякі дані щодо застосування препарату дітям з артеріальною гіпертензією віком > 6 років. У клінічних дослідженнях за участю 110 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 16 років, у яких маса тіла становила ≥ 20 кг, а швидкість клубочкової фільтрації > 30 мл/хв/1,73 м2, пацієнти, вага яких була
Фармакокінетика.
Всмоктування. Після перорального прийому еналаприлу малеат швидко всмоктується і його максимальна концентрація у плазмі крові спостерігається через одну годину. Ступінь всмоктування еналаприлу малеату становить 60% від прийнятої дози. Прийом їжі на всмоктування Берліприлуâ не впливає. Після всмоктування еналаприлу малеат, вжитий перорально, піддається швидкому та повномасштабному гідролізу до еналаприлату, потужного інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту. Пік концентрації еналаприлату в плазмі досягається через 4 години після прийму пероральної дози еналаприлу.
Ефективний час напівнакопичення (Т½) еналаприлату після багаторазового перорального застосування становить 11 годин.
Розподілення. У діапазоні терапевтично значущих концентрацій у людини зв’язування з білками плазми не перевищує 60%.
Біотрансформація. Окрім перетворення в еналаприлат, даних про подальший значущий метаболізм еналаприлу малеату немає.
Виведення. Еналаприлат виводиться переважно нирками. Основним компонентом у сечі є еналаприлат, кількість якого становить 40 % від прийнятої дози, та незмінений еналаприлу малеат (приблизно 20 %).
Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю експозиція еналаприлу малеату та еналаприлату в організмі підвищена. У пацієнтів із легкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) значення AUC (площі під кривою) еналаприлату під час постійного застосування 5 мг/добу було приблизно у 2 рази вищим, ніж у хворих з нормальною функцією нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) це значення AUC було приблизно у 8 разів вищим. На цій стадії ниркової недостатності ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу малеату подовжується, а досягнення стаціонарного рівня уповільнюється (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Еналаприлат можна видалити з крові за допомогою гемодіалізу. Ступінь його діалізації становить 62 мл/хв.
Діти
Були проведені дослідження фармакокінетики із застосуванням багаторазових доз у 40 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 2 місяців до 16 років, які приймали еналаприл малеат перорально в дозі від 0,07 до 0,14 мг/кг на добу. У фармакокінетиці еналаприлату великих розбіжностей між дітьми та дорослими не виявлено. Результати свідчать про збільшення AUC (при нормуванні доз у розрахунку на масу тіла) з віком, однак таке збільшення AUC не спостерігалося, якщо дози нормувалися у розрахунку на площу тіла. У стаціонарному стані середній ефективний період напівнакопичення еналаприлату становив 14 годин.
Годування груддю
Через 4-6 годин після прийому однократної пероральної дози 20 мг у п’ятьох жінок після пологів, середня максимальна концентрація еналаприлу в молоці дорівнювала 1,7 мкг/л (діапазон
0,54–5,9 мкг/л).
Середня максимальна концентрація еналаприлату в молоці становила 1,7 мкг/л (діапазон 1,2 – 2,3 мкг/л); ці концентрації спостерігалися у різний час протягом доби. Виходячи із значень максимальної концентрації в молоці, максимальний обсяг споживання дитиною, що знаходиться виключно на грудному вигодовуванні, становить 0,16 % від материнської дози.
Максимальна концентрація еналаприлу в молоці жінки, яка перорально приймала еналаприл в дозі 10 мг на добу протягом 11 місяців, становила 2 мкг/л через 4 години після прийому дози, а максимальна концентрація еналаприлату 0,75 мкг/л приблизно через 9 годин після прийому дози. Загальна кількість еналаприлу та еналаприлату в молоці, що вимірювалася протягом доби, дорівнювала 1,44 мкг/л та 0,63 мкг/л відповідно.
Не можливо було визначити концентрацію еналаприлату в молоці (
Клінічні дані.
Показання.
· Лікування артеріальної гіпертензії.
· Лікування серцевої недостатності з наявними симптомами.
· Профілактика симптоматичної серцевої недостатності у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція вигнання ≤35 %)
Протипоказання.
· Підвищена чутливість до еналаприлу малеату, до одного з інших компонентів препарату або інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ).
· Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, який розвинувся внаслідок призначення терапії інгібіторами АПФ
· Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк
· Протипоказано вагітним та жінкам, що планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Протипоказано призначати Берліприлâ одночасно з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (ШКФ 2).
Взаємодія з іншими видами лікарських засобів та інші види взаємодій.
